Карпати
Життя студентів на базі універу в Карпатах до кіношного первобутно-неправдоподібне: в лісі (в двоповерховому будиночку в кімнатах з вікнами та ліжками); до найближчого поселення ще блукати й блукати (по дорозі, звичайно); харч необхідно економити і дотримуватись режиму (хоч його запаси можна поповнити й жувати , коли заманеться. Що ми й поробляли ночами); цей же харч готується на вогні, в полум´ї вогнища (і зовсім смачно – на кухні в підвалі. Там і газ був); з приходом ночі від темряви рятують свічки та ліхтарики (раз в 2 дні – електроенергія від моторчика на бензині. Всі підзаряджають мобілки); брати воду для приготування їжі, вмиватись, мити посуд, прати, купатись – до льодяної води  річки (інколи можна користуватись умивальниками та топити дровами баньку); бути відрізаними від зовнішнього світу (але  отримувати звідти новини і спілкуватись по телефону, трохи відійшовши за межі території). В такому дусі. Справжнє місце, де, здається, не ступала нога людини  (бо воно містить для неї небезпеку і тому було огороджено дошками) – „халабуда невідомого архітектора”.
Стосовно власне практик: вивчались ландшафти, геологія та рельєф, мікроклімат (це фізи) та Рахівський район Закарпатської області (це ближче економам). Соціально-економічна практика включала соц.опитування, яке проводилось в м. Рахів.  Мені одного дощового дня вдалося допитати 24 штуки рахівчан, задаючи, окрім 14 запитань зі списку, ще безліч не по темі, які в звіт не потрапили... Щодо вимірювань мікрокліматичних показників на березі Великого Ведмежого потоку (наше водоснабжання) за допомогою безлічі складних приладів (всього лише психрометру та анемометру), то ми - троє молодих та гарних студенток і один здихляк-охоронець- влаштували справжній метеомайданчик і провели біля річки та вогнища 2 доби в саморобній чудо-юдо-палатко-хижці. Там і застав нас по приїзду декан факультету, Ярослав Богданович, котрому сподобалась ідея такої самостійності.
Про маршрути сказати нічого. Тобто виказати словами захоплення та враження просто неможливо!!! Це казка! Чомусь думається про „Тіні забутих предків”.  Гори, дух полонин, сніжники, що по схилу хребтів крадуться до прозорої та холодної води озерця, мелодійне дзинкання коров´ячих дзвіночків.  Багато було побачено, почуто; багато хто закохався в цей край і проникся ним. Ех, КАРПАТИ!
Згадується півторагодинний  підйом на полонину Татул, потім хребти Свидовець, Апшинець та купання в озері – витоці Апшинцю, Ворожецькі озера (і крутий спуск до їх берегів – дехто прокладав новий шлях, допомагаючи собі ліктями та коліньми), похід до витоків Чорної Тиси по Австрійській дорозі, вверх по Жигалівському водоспаду (і взагалі ..паду)  + вершина сподівань та Українських Карпат – Говерла.
Хтось приїздив, хтось вже їхав, та всі однаково сумували за часом, що провели тут. Кожен відкрив свої принади такого життя, і ця студентська пригода запам´ятається надовго, це правда.  Хлопці навіть зробили відео під назвою „Мала Велика Пригода” – воно хоч трошки дає зрозуміти тим, хто не побував з нами, що вони багато втратили.
Коли їхали з бази, з Ясенів, з Карпат, коли вже час був додому, думали про майбутнє, цитували Термінатора :
Ай´л бі бек

ПЛЮТИ

КАНІВ

КРИМ